WTO eng укр
Home
пошук »

ГМО-ФОБІЯ ЧИ ГМО-ВАКХАНАЛІЯ?

« назад

18.12.07

Приводом для написання цієї статті стали численні інтерв’ю в органах масової інформації стосовно генетично модифікованих організмів. Ця тема ніколи не залишалася поза увагою громадськості, але, напевно, поштовхом для нинішнього сплеску активності мас-медіа стало ухвалення Верховною Радою Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» і заплановане введення в дію з 1 листопада ц.р. постанови Кабінету міністрів України «Питання обігу харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми». Дають інтерв’ю переважно представники різних екологічних рухів та люди, що позиціонують себе як захисники прав споживача, а рефрен і тональність більшості згаданих інтерв’ю — генетично модифіковані організми шкідливі для здоров’я людини, завдають шкоди довкіллю, тому всю харчову продукцію потрібно маркувати на наявність ГМО, оскільки споживач має право знати, що він споживає.

Ми не ставимо за мету агітувати «за» чи «проти» ГМ організмів. Ми хочемо відстояти істину, оскільки разючий непрофеcіоналізм у висвітленні самої теми та ухваленні рішень набагато шкідливіший для суспільства, ніж можливі ризики (яких насправді поки не встановлено) від використання ГМО та їхніх компонентів. Насамперед потрібно виокремити два різні питання — про можливі негативні наслідки від використання ГМО (тобто питання біобезпеки ГМО) та про право споживача на достовірну інформацію (тобто питання захисту прав споживача). Ці питання жодним чином не пов’язані між собою. Мало того, якщо якийсь конкретний генетично модифікований організм справді шкідливий і є джерелом потенційної небезпеки, то ні про яке маркування і мови бути не може — такий організм має бути заборонений до використання.

Упродовж останніх років з незрозумілих причин увага громадськості прикута виключно до питань та дискусій щодо генетично модифікованих рослин. При цьому поза обговоренням залишається тема генетично модифікованих мікроорганізмів, які вже досить давно й активно використовуються. Зокрема в харчовій промисловості — для виробництва сирів та у пивоварінні, у фармацевтичній галузі — для виробництва ліків. Прикладом таких ліків є рекомбінантний інтерферон, який є більш ефективним противірусним препаратом (порівняно з нативним інтерфероном) і який використовується в Україні вже досить давно. Практично не звучить у згаданих дискусіях і тема генетично модифікованих тварин, які теж, зокрема генетично модифіковані риби, вже мають певне комерційне застосування.

Почнемо з фактів. Генетично модифіковані рослини вперше були комерціалізовані у 1996 р., відтоді площа їх культивування зростає щороку. У 2006 р. генетично модифіковані рослини вирощували у 22 країнах світу на площі понад 100 млн. га. Отже, генетично модифіковану продукцію у різному вигляді споживають в останні 10—12 років сотні мільйонів людей у різних, у тому числі й найбільш розвинених, країнах. В останні кілька років поступово збільшуються площі вирощування ГМ рослин і в країнах ЄС, що їх часто наводять як приклад спротиву поширенню ГМО. Насправді в ЄС у період з 1999 по 2004 рр. діяла тимчасова заборона на вирощування ГМ рослин, але не було жодної заборони щодо використання продукції, отриманої з трансгенних рослин, як харчу для людини та корму для тварин. Лібералізація позиції Європейського Союзу щодо ГМ рослин дала змогу вирощувати їх у країнах, що входять до ЄС. У 2007 р. таких країн було вже сім (у 2006 р. — п’ять), і ГМ рослини вирощували на площі понад 100 000 га.

Для чого створюють генетично модифіковані рослини? Для того, щоб змінити певні агрономічні та фізіологічні характеристики рослин (забезпечити стійкість до окремих гербіцидів, до шкідників та хвороб, до засолення, дії високих та низьких температур); змінити якість кінцевої продукції (колір, склад, тривалість зберігання, термін дозрівання); вирішити питання очищення довкілля від органічних забруднень та від важких металів; забезпечити синтез певних сполук у рослинному організмі (у тому числі й фармпрепаратів) і використати рослину як фабрику для виробництва визначених сполук. Генетичні модифікації рослин здійснюють також для вирішення різноманітних наукових завдань, а сама генетична трансформація вже є рутинним методом, який можна реалізувати в будь-якому західному університеті.

Станом на сьогодні трансформовано близько 140 видів різних рослин. Водночас комерціалізовано (отримано дозвіл на вирощування у відкритих системах з промисловою метою, на використання як харчових продуктів або як корму для тварин) відносно малу їх кількість. Реально ж на комерційному ринку в останні роки присутні лише генетично модифіковані лінії сої, кукурудзи, ріпаку, бавовнику, люцерни, папайї та гарбуза. Світовим лідером у вирощуванні ГМ рослин протягом усіх років залишаються США, далі — Аргентина, Бразилія, Канада і Китай. Площі, що були відведені під різні ГМ культури у 2006 р., становили в цих країнах від 49, 8 млн. га у США до 3,3 млн. га в Китаї.

Основною привнесеною ознакою, що притаманна більшості комерціалізованих ГМ рослин, є стійкість до гербіцидів і стійкість до шкідників. Перш ніж отримати дозвіл для практичного використання, генетично модифіковані рослини випробовують стосовно оцінки та аналізу можливих ризиків від їх використання для здоров’я людини, тварин та для навколишнього середовища. Такі випробування є досить складними, наукоємними і тривалими, а їхня процедура прописана у великій кількості надзвичайно деталізованих нормативних документів та лабораторних протоколів і відслідковується як самими розробниками ГМО ще до етапу офіційних випробувань та реєстрації, так і відповідними національними органами державного управління та агенціями, що задіяні в регулюванні обігу ГМО в тій чи іншій країні.

З усією відповідальністю стверджуємо: на сьогодні жодних негативних наслідків від використання ГМО, що вивільнені для комерційного вжитку, не встановлено. Принаймні в науковій літературі результатів щодо негативного впливу ГМО на довкілля, на здоров’я людини та тварин не опубліковано. Зацікавленого читача відсилаємо до вересневого номера журналу Nature Biotechnology (www.nature.com/naturebiotechnology), в якому детально та скрупульозно прокоментовані результати І.Єрмакової з Росії (до речі, ці результати не були опубліковані в жодному науковому журналі) стосовно «негативного» впливу ГМ сої на дослідних тварин. Напевно, наші вітчизняні критики ГМО, які за фаховою підготовкою та за своєю діяльністю переважно не є ні біологами рослин, ні генетиками, ані біологами взагалі, апелюють саме до таких псевдорезультатів.

Звичайно, ми не відкидаємо питання про потенційні віддалені ризики від використання ГМО. Добре розуміємо також, що описана нещодавно трансформація рослин штучними міні-хромосомами, яка дає змогу переносити цілі «блоки» генетичної інформації, а також потенційно можлива трансформація рослин штучними, синтезованими генами (досі всі рослини були трансформовані лише нативними генами, що присутні в інших організмах) і вже реальна перспектива створення нових, синтетичних організмів, ставить принципово нові питання стосовно біобезпеки генно-інженерної діяльності, розширює коло етичних питань для дискусій про місце і роль сучасної біотехнології. На жаль, вітчизняні опоненти і критики ГМО навіть не озвучують цих тем.

Виникає питання: а чому ж тоді так багато уваги до проблеми поширення та використання генетично модифікованих рослин? На наш погляд, відповідь проста й очевидна: іде глобальний перерозподіл ринку. Для прикладу: вартість світового ринку засобів захисту рослин у 2005 р. становила понад 34 млрд. дол. США, світовий ринок насіння оцінювався у 30 млрд. дол., а вартість глобального ринку ГМ сільгоспкультур — у 5,35 млрд. дол. Тобто біотехнологічні компанії почали створювати серйозну конкуренцію виробникам засобів захисту рослин та виробникам насіння. Ми не виключаємо, що певна частина неурядових громадських організацій, які є найактивнішими противниками ГМО і які фінансуються переважно за рахунок різноманітних фондів та грантів, просто «відпрацьовують» отримане фінансування, інколи й самі того не знаючи. Ще одна можлива причина — бажання певної категорії людей попіаритися на гострій темі.

Що ж робити Україні в питаннях, що стосуються використання та поширення ГМ рослин? Насамперед потрібно на державному рівні визначитися з питанням політики щодо використання та поширення ГМО. Періодичні спроби ввести постановою Кабінету міністрів або наказом по окремому відомству заборону на використання та поширення в Україні трансгенних сортів, мають бути вмотивовані та відповідати умовам ринкової економіки. Так само, як і реалізація окремих положень Закону про біобезпеку не повинна означати автоматичний і безконтрольний дозвіл на використання трансгенних рослин і їхніх ін­гредієнтів після проведення формальної процедури реєстрації.

Останнім часом точиться багато розмов про величезні масштаби несанкціонованого поширення та використання в Україні трансгенних сортів і трансгенної харчової продукції, але жодних цифр, які б підтверджували це, немає. Прикро, але говорять про це з екранів телевізора та зі шпальт газет і журналів, як правило, лише люди, дуже далекі і від сільського господарства, і від харчової промисловості. Так, вибіркові аналізи, що їх здійснювали декілька лабораторій, підтверджують той факт, що трансгенна продукція (сорти рослин, харчові продукти) вже присутня на нашому ринку. Тому держава (насамперед Міністерство аграрної політики) повинна точно знати, які ГМ сорти і яких культур, на яких полях і в яких масштабах вирощуються і з якою метою, а вже після точної і повноцінної інформації з цього питання ухвалити виважене рішення про подальшу стратегію поведінки. На жаль, жодного системного аналізу ринку стосовно несанкціонованого поширення ГМ продукції в Україні ніхто ніколи не проводив. Парадоксально, але ситуація з відпущеним на «самоплив» питанням про несанкціоноване поширення ГМ рослин в Україні влаштовує багатьох чиновників, оскільки звільняє від зайвих проблем і головного болю як фермерів-виробників ГМ рослин, даючи їм змогу отримати хоч якийсь зиск, так і іноземні компанії, що мають права на ГМ сорти, бо дає їм змогу тихою сапою заволодіти великим аграрним ринком.

Напевно, слід на експертному рівні визначитися, які саме сорти трансгенних рослин і з якими ознаками потрібні в Україні і чи потрібні взагалі. Слід визначитися, де і якою мірою держава готова потрапити в залежність від світових виробників насіння і сплачувати роялті закордонним власникам прав на сорти рослин, а де підтримувати власну селекційну науку, у т.ч. і в створенні власних генетично модифікованих сортів. До речі, значну частину внутрішнього ринку сортів, зокрема овочевих та деяких технічних культур, ми вже віддали іноземним компаніям, але чомусь це питання не викликає тривоги, публічної уваги та дискусій. Чи є в Україні достатній інтелектуальний, менеджерський, економічний потенціал для того, щоб позиціонувати себе на світовому ринку як виробника «чистої», тим більше органічної (у повному розумінні цього слова), продукції? Потрібно на законодавчому рівні визначитися, яким принципом стосовно регулювання ГМ організмів ми керуємося в Україні — принципом «суттєвої еквівалентності» (як у США, Канаді, країнах Латинської Америки), чи принципом «запобігання ризикам» (як того вимагає Картахенський протокол і як усталилося в ЄС), а вже після цього вводити (чи не вводити) обов’язкове маркування ГМ продукції. (Усі «захисники прав» споживача, що агітують за маркування стосовно наявності ГМО, мають на меті неприховане бажання заробляти гроші на проведенні таких аналізів і вже запропонували до затвердження список продукції, що підлягає обов’язковому маркуванню, до якого потрапили також культури, які не належать до генетично модифікованих, і навіть ще не трансформовані рослини. При цьому замовчується важлива обставина — аналізи є досить дорогими і платити за них буде споживач, про «інтереси» якого всі так піклуються, а самі аналізи мають проводити акредитовані лабораторії перевіреними та затвердженими у встановленому порядку методиками, яких в Україні ще немає.)

Перелік подібних питань, на жаль, можна продовжувати. Але виникає цілком закономірне і основне питання — як їх вирішувати? На наш погляд, потрібно терміново ухвалити в новій редакції Закон про біобезпеку. Нинішній закон був ухвалений поспіхом, із порушенням усіх норм та регламентів. Схема і шляхи реалізації окремих положень закону є незрозумілими і вносять плутанину в роботу та взаємодію різних органів центральної виконавчої влади. Потрібно раціонально і з розумінням підійти до розподілу відповідальності між державними органами та дослідницькими центрами (насамперед це інститути Національної академії наук України та Української академії аграрних наук) в питаннях взаємодії та співробітництва стосовно створення, випробування, реєстрації та використання генетично модифікованих організмів.

Ми часто апелюємо до досвіду і законодавчої бази ЄС з різних питань. Радимо скористатися досвідом Європейського Союзу і в питаннях, що безпосередньо стосуються ГМО. Так звана Лісабонська ініціатива ЄС має на меті зробити економіку Союзу конкурентоспроможнішою за рахунок нових технологій. У ЄС уже розроблені стратегічні плани дій на період до 2025 р. з різних напрямів (інноваційна медицина, лісівництво, глобальні питання здоров’я тощо). Одним із таких планів дій є «Рослини для майбутнього». Його реалізація має на меті вирішити глобальні питання щодо місця рослин у житті сучасної людини (виробництво якісної і безпечної їжі та кормів; створення груп продуктів, спеціально призначених для певних категорій людей; збільшення продуктивності рослин і спрямована зміна їхньої якості; підтримання та збереження біорозмаїття; збереження природних ландшафтів; вирішення енергетичних проблем з участю рослин; виробництво фармацевтичних та діагностичних продуктів для медицини тощо). Безперечно, потреба в подібних ініціативах та стратегічних планах дій, у тому числі й щодо ГМ рослин, є нагальною і для України. В протилежному випадку наша нинішня трансформація у сировинний придаток для розвинених країн стане незворотною.

Колаж: Олексія Чурюмова

читайте також




Jungle development Copyright © www.wto.in.ua, 2007