WTO eng укр
Архів
Загрузка календаря...
Home
пошук »

«БЕЗ ЗАЙВОЇ СКРОМНОСТІ МОЖНА СКАЗАТИ, ЩО УКРАЇНА ОТРИМАЛА СТАТУС РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ЗАВДЯКИ МЕТАЛУРГАМ»

18.06.07 | інтерв'ю

Про те, як саме це сталося, як металурги уклали між собою «Сухаревську конвенцію», як вони лобіюють свої інтереси в Україні й закордоном він розповів нашому кореспонденту генеральний директор Української асоціації підприємств чорної металургії, УкрМет, Дмитро Едуардович Білокуров.

Сьогодні, 18 червня, в Люксембурзі буде підписана Угода між Україною та ЄС про торгівлю деякими сталеливарними виробами. Що дає вітчизняним металургам ця угода і що буде з ними після вступу України в СОТ також читайте в інтерв’ю Д. Білокурова.

До Української асоціації підприємств чорної металургії входять усі без винятку металургійні підприємства України, а також низка асоціацій, профільних і галузевих об’єднань, зокрема: Металургпром, Укррудпром, Укравтомет тощо. Щоправда, на останніх зборах (7 червня) стався безпрецедентний випадок – з Асоціації виключили Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського – за систематичне порушення статуту.

Запитання: Чим займається Асоціація і що власне, втрачає завод ім. Петровського, втративши членство в ній?

Дмитро Білокуров: Перша і остання наша мета – це лобіювання й захист інтересів наших членів, як на внутрішньому ринку перед усіма трьома гілками влади, так і на зовнішньому. Так що він втрачає захист, просування своїх інтересів і ще багато нюансів. Скажімо, європейська квота (сталева угода). Звісно, європейцям байдуже, з якого саме підприємства походитиме та чи інша продукція, головне, щоб не перебрали квоту.

З.: Хіба ви розподіляєте ці квоти?

Д. Б.: Ні, тут дуже тонкий момент. Міністерство промислової політики не має права цього робити, бо це пряме втручання в господарську діяльність підприємств.

Асоціація – недержавна структура, вона бере участь в розподілі квот де-юре – з правом дорадчого голосу, де-факто ж ми виконуємо роль своєрідного арбітра, до нас прислухаються підприємства. Ми не наполягаємо, але на нас зважають…

З.: Все ж не зовсім зрозуміло, адже кожне підприємство, напевно, має своїх клієнтів, свої контракти – як все це вкладається в квоту?

Д. Б.: Є угода між ЄС і Україною, так звана, «сталева угода». В ній записані наші квоти на експорт металопродукції. Міністерство економіки займається лише ліцензуванням і наглядає за використанням квот. Йому байдуже, хто скільки, головне - щоб не перебрали квоту. А далі вже нехай металурги між собою розбираються зі своєю Асоціацією, нехай вона виступає арбітром.

З іншого боку, є домовленість з Європейською Комісією та Єврофер (Європейська конфедерація металургійних підприємств) про те, що постачання має бути рівномірним, за півроку – не більше 50% квоти. Для них взагалі було б ідеально отримувати щомісяця по 1/12 квоти, та це неможливо, бо металопрокат – продукція сезонна, сьогодні є попит, завтра – ні. Так, у кожного підприємства є свої споживачі в ЄС, свої контракти, але вони повинні враховувати, насамперед, свої обсяги, які мають в рамках нашої внутрішньої «Сухаревської конвенції»

Зараз я подивився останні дані, там уже є 60% і навіть, 70%. Але нас виправдовує те, що зараз, коли угода ще не підписана, ми працюємо в умовах так званого «автономного квотування» за попереднім роком, тобто формально, поки що – це 1004,5 тисячі тонн, а за угодою на 2007-й буде 1320 тисяч тонн. 70% - це від старої квоти, якщо ж рахувати від нової – перевитрат майже немає.

З.: Ще у квітні з’явилось повідомлення про те, що на балансовій нараді з питань гірничо-металургійного комплексу ви звернулись до металургійних підприємств із закликом дотримуватись визначених квот. Зокрема, за вашими словами тоді, станом на 2 квітня в категорії плаского прокату було вже поставлено 57% квоти, а Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча взагалі вже використав понад 100% своєї частки в цій категорії. «Що ж ви підводите весь металургійний комплекс?» - звертались ви до них, - «Пригальмуйте відвантаження, будь-ласка!» То виходить, що ММК вже «заліз» в чужі квоти, на чужу територію?

Д. Б.: Ні-ні. Як я вже сказав, з урахуванням підписаної угоди ще є резерв. Крім того, металурги – люди слова. Є протокол, який усі підписали, який, хоча й не має жодної юридичної ваги, слугує морально-етичним важелем. І ще такого не було, щоб хтось когось ошукав.

З.: 7 червня Асоціація підприємств чорної металургії провела свої річні загальні збори. Що ви на таких зборах зазвичай вирішуєте? Про що йшлося цього разу?

Д. Б.: Кожні збори – тематичні. Наприклад, попередні були присвячені ролі науки й інновацій у гірничо-металургійному комплексі України, ми їх проводили спільно з Академією наук. А ці збори були присвячені СОТ. Ми вже однією ногою там і які перспективи, що і як хвилювало всіх. Я дуже вдячний заступнику міністра економіки Валерію Пятницькому, який виступав на цих зборах від уряду. Була жвава дискусія між ним і металургами, дуже багато запитань, це справді дуже важливо.

Ще, крім традиційних звіту за минулий рік й планування, були дуже цікаві виступи Володимира Власюка (директор ДП «Укрпромзовнішекспертиза») про перспективи використання світових металургійних потужностей і Андрія Федосєєва (президент Української асоціації металоторгівців) про перспективи внутрішнього й зовнішнього ринку. Рефреном у останньому виступі звучав висновок, що у країни, яка живе коштом гірничо-металургійного комплексу, 78% якого експортується, немає майбутнього.

З.: 15 травня був створений новий дорадчо-консультативний орган – Раду експортерів Міністерства економіки України, до якої, звісно, увійшли і ви. З вами вже встигли порадитись?

Д. Б.: Я тільки нещодавно отримав офіційне повідомлення за підписом Кінаха, що мене туди включили. Але з порадам проблем нема, ми вже підготували проблемні питання до розгляду. Більше того, тільки цього року ми подали два законопроекти через Міністерство промислової політики – один про холдинги, стосовно ПДВ; а другий, без якого говорити про детінізацію економіки просто смішно – про податкову амністію й амністію капіталів.

Як громадська організація, ми не маємо права законодавчої ініціативи – доки не буде ухвалений закон про асоціації та об’єднання ми діємо тільки відповідно до закону про об’єднання громадян. Але згідно з меморандумом, який підписали ще з урядом Єханурова 37 українських асоціацій, ми можемо лобіювати й подавати свої пропозиції через профільні міністерства. Останні також можуть залучати нас як експертів при розробленні законопроектів.

З.: Сталева угода, яку підписує 18 червня Україна з ЄС збільшує експортну квоту до 1 млн. 320 тис. тонн. А ми взагалі квоти вибираємо? Чи немає таких видів продукції, з яких ми недобираємо квоту?

Д. Б.: Немає. Коротенько нагадаю вам хронологію сталевих угод.

На 1 травня 2004 року, коли ЄС з 15 членів перетворився на ЄС 25 на всі 25 країн ми мали 184,5 тис. тонн.

Я прийшов у квітні, й одразу взявся за це; 2004-й рік ми закінчили, домовившись про 606 тис. 824 тонни.

Потім мені пощастило домовитись з Єврокомісією, що наступна угода буде не на один рік, а на два (я хотів три, зупинились на компромісі). На 2005-й ми виторгували 980 тис. тонн і збільшення на 2006-й на 2,5%, тобто 1 млн. 4,5 тис. тонн. Більше того, за умовами угоди на 2005 – 2006 рр. ми дістали право 15% квоти перекидати з однієї товарної групи до іншої, а отже дістали певну гнучкість. І ще, домовились, що в разі недовикористання квоти за 2005-й рік, до 10% її переходить на наступний. Через те, що угода про 980 тис. тонн була підписана тільки в серпні, а на початку року працював той самий режим автономного квотування за попереднім роком (щоправда, домовились, що це буде не 606 тис. 824 тонни, а 720 тис.), наприкінці 2005-го року 64 тонни залишились невикористаними – не встигли. Вони перейшли на наступний рік. До того ж, ми домовилися, що коли європейські споживачі мають потребу в нашій продукції поза межами квоти і є ініціатива з їхнього боку, ми можемо узгодити адресне збільшення квоти. Ось так ми дістали на 2006-й рік ще 52 тис. тонн. Тож рахуйте: 1004,5 + 64 + 52 = 1 млн. 120 тис. тонн. І цю квоту ми використали на 96%.

З.: А що, власне, продаємо? Я пригадую емоційний виступ Валентина Ландика (група «Норд», виробник холодильників) у Верховній Раді на слуханнях із вступу України в СОТ. «Жодного метала (вітчизняного, ред.), крім холоднокатаного листа Запорізького металургійного комбінату, ми не беремо. Цілковитий брак!...»

Д. Б.: Справді, є така проблема. Ця квота стосується тільки певного переліку митних кодів. Це передовсім плаский прокат (завод ім. Ілліча, Запоріжсталь, Азовсталь) і довгий прокат, насамперед, арматура – це те, що належить не до напівфабрикатів, а до готової продукції. Постачання напівфабрикатів не квотовано, але, зрозуміло, що продавати їх невигідно, краще продавати готову продукцію, з якнайбільшою доданою вартістю. Але 60% нашого експорту – саме напівфабрикати. Тобто, якщо СРСР називали сировинно-нафтовим додатком світової економіки, то ми зараз – металургійно-напівфабрикатний додаток. Це дещо вищий щабель, але нам ще далеко до високотехнологічного суспільства.

З.: Якщо повернутися до Сталевої угоди. Вона чинна до вступу України в СОТ. Що далі?

Д. Б.: До вступу в СОТ або до кінця року. Після вступу в СОТ ми переходимо до режиму лібералізованої торгівлі, угода втрачає сенс, бо обмежень не повинно бути. Але ні для кого не секрет, що і європейці, й американці ревно захищають свій ринок. І така сильна організація, як Єврофер звісно ж, захищатиме свого виробника від можливих втрат за нових обставин. Пригадую, ще торік я мав нагоду ознайомитись з кількома закритими документами, з яких витікало, що тільки-но Україна вступає в СОТ і переходить до режиму лібералізованої торгівлі, буквально на другий день Єврофер розпочинає проти нас антидемпінгові, спеціальні розслідування, тобто включає захисні механізми.

Ми певною мірою змогли цьому зарадити, коли торік влітку були в Брюсселі в Єврокомісії та в Єврофері. Ми домовилися, що будемо домовлятися про дозволені обсяги, а вони в цих межах не вдаватимуться до захисних заходів.

З.: А цей дозволений обсяг буде більший за нинішню квоту?

Д. Б.: Ну я підрахував попередньо і хотів би десь 3 млн. тонн. Звичайно, Єврофер висуне зустрічну пропозицію, може, 1,5 мільйони.
З.: А ми зможемо?

Д. Б.: Зможемо. Крім того, якщо ми підпишемо якийсь документ, він юридичної сили не матиме – така собі, міжнародна Сухаревська конвенція. Тож недовиконання не потягне за собою наслідків зменшення квоти.

Десь у 20-х числах квітня ми плануємо зібрати металургів і розглянути, по-перше, питання дорозподілу цієї квоти, 305,5 тис. тонн, яка додається після підписання угоди, і, по-друге, з’ясувати, скільки кожен з них бачить для себе в умовах лібералізованої торгівлі. Порахуємо разом, вжахнемося, перешлемо в Єврофер, їх нажахаємо. А як оговтаються, почнемо торгуватися, завжди треба просити більше, щоб дали, скільки треба.

З.: Ви вже почали відповідати на запитання, що буде з металургами після вступу в СОТ. Між собою ви узгоджуєте, а конкуренти? Якої країни треба найбільше остерігатися?

Д. Б.: Китаю. Його всі побоюються. Це китайське диво рвонуло із страшною силою.

А взагалі, гірничо-металургійний комплекс – це такий велетень цілком самодостатній, що ми все витримаємо, і вступ у СОТ також. Якщо завдяки металургам Україна отримала у США статус країни з ринковою економікою – це вже ж про щось говорить.

З.: Як завдяки металургам? Я цього не знала.

Д. Б.: А отак, щоб отримати цей статус в американців, є своя процедура. Потрібна компанія, що лобіюватиме питання, саме вашинґтонська компанія, треба пройти цілу низку установ тощо. На все це потрібні гроші. Ціна питання становила $ 360 тисяч. В уряду цих грошей не знайшлося. І тоді скинулися металурги. Мене уповноважили знайти у Вашинґтоні фірму, ми її знайшли, почали з нею працювати. У грудні 2005 року поїхали у Вашинґтон, В. Пятницький очолив цю спільну урядово-металургійну делегацію. Там ми пройшли і Конґрес, і Білий дім, і міністерство торгівлі. Постійно працювали з юридичними фірмами з того, і з нашого боку. І в результаті, 17 лютого 2006 року, без зайвої скромності можна сказати, завдяки металургам, Україна отримала статус країни з ринковою економікою за американським законодавством.
Бесіду вела Марина Марченко

читайте також




Jungle development Copyright © www.wto.in.ua, 2007