WTO eng укр
Архів
Загрузка календаря...
Home
пошук »

ЗОНА ПІДНЕВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ?

11.10.10

Ситуація довкола переговорів з ЄС про зону вільної торгівлі викликає в суспільстві гарячі дискусії. Добре чи погано? Поступатись чи ні? Якими будуть наслідки? Свої варіанти відповідей на ці запитання пропонує автор статті з красномовною назвою «Зона підневільної торгівлі? У ній ризикує опинитися український АПК, погодившись на умови Євросоюзу». Пропонуємо читачам текст статті з нагадуванням, що редакція не обов’язково поділяє думку авторів розміщуваних матеріалів.

Зона підневільної торгівлі? У ній ризикує опинитися український АПК, погодившись на умови Євросоюзу

Володимир ЧОПЕНКО

Україна переживає черговий «період вступу». 2008 рік — набули членство у СОТ, від якого й досі не можемо повною мірою оговтатися.

Червень 2010 року — підписали Угоду про зону вільної торгівлі з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ), що об’єднує Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію. Але, як з’ясувалося, дипломатичний жест виявився швидше подарунком до
50-річчя ЄАВТ, аніж економічною вигодою, яку обстоювала українська сторона впродовж кількарічних перемовин.

Сьогодні ж влада впритул підійшла до митної території 27 країн — членів ЄС. Колишній президент обіцяв нам відкрити «вільну зону торгівлі» наприкінці 2009 року. Потім урочистості перенесли на 2010-й. Тепер на обрії нова віха — весна 2011 року.

Переступити «пороги»...
Зона вільної торгівлі з ЄС, яку через її винятковість назвали «поглибленою та всеосяжною» (ПВЗВТ), є компонентом більш масштабної Угоди про асоціацію. Традиційно, стандартні зони вільної торгівлі передбачають взаємне відкриття ринків для товарів і послуг. Але зона вільної торгівлі між Європейським Союзом та Україною йде значно далі. Так принаймні декларують чиновники. Українські закони та стандарти стануть сумісними із законами та стандартами ЄС, що стосуються торгівлі та пов’язаних із нею питань.

Зрозуміло, що з політичної точки зору укладання такої угоди важливе, оскільки це спрощує ведення бізнесу і пересування громадян. Тобто певною мірою інтегрує нас в європейський політичний, економічний та культурний простір. Окрім того, зважаючи на вітчизняний агропромисловий потенціал, Україні необхідно шукати нові ринки збуту. Й нас не може не приваблювати європейський ринок з його півмільярда заможних споживачів.

Однак укладання угоди про ПВЗВТ було би великим плюсом, якби вона торкалася власне вільної торгівлі. Споглядаючи сьогоднішній стан переговорного процесу, який дедалі більше нагадує дорогу з одностороннім рухом, постає запитання: заради чого ми здаємо інтереси аграрного сектору України, який, до речі, у 2009 році експортував продукції майже на 10 млрд. дол.?

Україна по більшості товарних позицій на 60—70% відкриває свої ринки перед європейською продукцією, встановивши нульові ставки імпортного мита. Натомість ЄС пропонує нам пройти через «перехідний коридор», який може розтягтися на три-сім років. Зарубіжні партнери відкривають двері, але лише за вигідними для них позиціями, а за так званими чутливими узагалі закривають доступ або ж нав’язують такі сурогатні режими, які навряд чи можна назвати вільною торгівлею.

Скажімо, ми можемо за нульовою ввізною ставкою ввозити в ЄС фініки, ківі, банани, авокадо та інші екзотичні продукти, які не ростуть в Україні, змагаючись із традиційними країнами — виробниками цієї екзотики. Однак зовсім інша ситуація стосовно традиційних продуктів харчування. Наприклад, по свинині Україні виділили квоту аж... у 15 тис. тонн, курятині — 10 тис. тонн, по яловичині — стільки ж. На європейському ринку, який споживає загалом 40 млн. тонн м’яса, нам пропонують заповнити нішу в 0,1%? Мізерія!

Зрозуміло, українська сторона не може змиритися з цим і ратує за раціональні квоти. Скажімо, по курятині фігурує пропозиція у 300 тис. тонн, яловичині і свинині — по 50 тис. Чи дослухаються до неї європейські чиновники?

Щодо овочів, то ЄС пропонує скасувати імпортне мито, яке становить близько 15%, але залишає entry price — вхідну ціну. І що ж виходить? Якщо ви експортуєте продукцію в ЄС за ціною, нижчою за вхідну, то вам шляхом донарахування ліквідують цю різницю. Тобто наша продукція дешевшою, як у ЄС, ніколи не буде. Це — один із варіантів (а їх чимало!) так званої вільної торгівлі.

Так само і по зерну. Брюссельський офіс вважає великою поступкою для України квоту у 100—200 тис. тонн. І це при тому, що тамтешня діюча квота пільгового імпорту для третіх країн становить більш як 3,5 млн. тонн за ставкою 12 євро за тонну. По суті, ці обсяги наразі припадають на дві країни — Росію з Україною, бо зерно до ЄС ніхто більше не транспортує. Мільйони тонн — за квотою, і пару сотень тисяч — у режимі зони вільної торгівлі... Відчуваєте «преференції»?

ЄС зайняв жорстку позицію щодо захисту своїх географічних найменувань. Коньяк, шампанське, сири — пармезан, фета... Україна повинна відмовитися від власного виробництва і продажу продукції під «чужими назвами» на внутрішньому ринку. Серед 3 тис. географічних найменувань, зареєстрованих у Європі, на наших теренах ходових запозичень зо два десятки.

Зважаючи на те, що українська економіка не найсильніша у світі, логічно було б залишити певні критичні види продукції, економічно значущі, вивести їх за межі угоди про ПВЗВТ, а решту взяти під захист. Як варіант, можна використати перехідний період у 10—15 років, протягом яких виробники перебудують свою маркетингову політику, виведуть на ринок інші марки харчових продуктів. Власне, до такого компромісу дійшли свого часу США, домовляючись із ЄС про торговельні відносини. Але, висловлюючись спортивною термінологією, США — це «важковаговик», а Україна — «мухач», і ЄС не бавитиметься з нами.

читайте також




Jungle development Copyright © www.wto.in.ua, 2007