WTO eng укр
Home
пошук »

УКРАЇНА-ЄС: ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ

« назад

18.06.13

«Для України європейський і євразійський варіанти — це полярність цивілізаційного вибору. Навіть в економічному плані ці варіанти непорівнянні. У цивілізаційному плані євразійський вибір може бути таким самим трагічним для України, як соціалістичний вибір 1917 року для Росії», - пише у новому дослідженні Павло Ґайдуцький, директор Інституту стратегічних оцінок при Президентському фонді Леоніда Кучми «Україна» . Виділення автора.

«Україна-ЄС: проблеми інтеграції»

22 березня 2013 р. у тижневику «Дзеркало тижня» було опубліковано мою статтю «Україна — Митний союз: проблеми інтеграції» за підсумками дослідження Інституту стратегічних оцінок (ІСО) при Президентському фонді Леоніда Кучми «Україна». Стаття викликала неоднозначну реакцію. Прихильники європейського вибору високо оцінили аргументованість дослідження, а симпатиків Митного союзу саме це, очевидно, найбільше й роздратувало. Однак у такому ж контексті об’єктивності й аргументованості ІСО виконав і другий етап дослідження — на тему: «Україна—ЄС: проблеми інтеграції» .

Інтеграційні проблеми ЄС

Україна конче потребує сталого зростання економіки та підвищення добробуту народу і розраховує досягти цієї мети на шляху євроінтеграції. Проте виявляється, що євроінтеграційні успіхи не такі вже й визначні, що зумовлено наявністю в ЄС низки проблем інтеграційного характеру.

Ослаблення потенціалу економічного зростання

У 60-х роках ХХ ст. середньорічний приріст ВВП в євроспільноті становив 8,7% і був значно вищий, ніж у світі загалом. У 70–90-х роках приріст ВВП в євроспільноті істотно зменшився і став нижчим, ніж у світі загалом. З початку ХХІ ст. динаміка приросту ВВП впала до 1,4% і стала майже вдвічі нижча, ніж у світі ( рис 1 ).

Для України найцікавіший євроінтеграційний досвід країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). Вступ до ЄС країн ЦСЄ, очевидно, мав справити відчутний вплив на їхній економічний розвиток, як вони того й очікували. Але цього не сталося. Середньорічні темпи приросту ВВП у країнах ЦСЄ за період
їх членства в ЄС (2005–2012 рр.) 1 виявилися значно нижчими, ніж за такий самий період до вступу в ЄС (1997–2004 рр.). Особливо великі втрати динаміки відчули країни Балтії, Словенія та Угорщина. За вісім років до вступу в ЄС ці країни мали середньорічні темпи приросту ВВП від 4 до 7%, а після вступу — від 0,4 до 4%, тобто удвічі-втричі нижчі.

В окремих країнах Євросоюзу проблеми виявилися ще серйозніші. Так, Греція за 20 років до вступу в ЄС мала середньорічний приріст ВВП (6,8%) навіть кращий, ніж країни євроспільноти у форматі того періоду. Однак після набуття членства в ЄС економіка Греції перші 10 років ледве зводила кінці з кінцями: приріст ВВП за період із 1981-го по 1990 р. становив усього 0,7% і був утричі нижчий, ніж в ЄС-15. Сьогодні Греція переживає ще більший економічний спад, ніж після свого вступу в ЄС. Отже, негативні наслідки вступу в ЄС можуть мати як короткочасний, так і тривалий характер.

Зниження динаміки зовнішньої торгівлі та інвестицій

У країнах ЦСЄ після їх вступу в ЄС особливих зрушень у зовнішній торгівлі не сталось. За вісім років після вступу порівняно з аналогічним періодом перед вступом середньорічні темпи приросту зовнішнього товарообороту в країнах ЦСЄ навіть знизилися. Тим часом у світі загалом зовнішня торгівля за ці роки істотно зросла. Динаміка припливу прямих іноземних інвестицій у країни ЦСЄ за роки їх перебування в ЄС (2005—2012 рр.) порівняно з аналогічним попереднім періодом теж істотно погіршилась і була значно гіршою, ніж у світі загалом. Отже, інвестиційний феномен євроінтеграції не варто сприймати однозначно.

Боргова криза та дискредитація інтеграційного іміджу

Після 1990 р. рівень державного боргу до ВВП у єврозоні зріс у 1,5 разу. Це найвищі темпи зростання серед країн ОЕСР. Погіршилася ситуація з державними боргами і в країнах ЦСЄ: з початком кризи вони зросли з 38 до 49% ВВП, а в Угорщині — до 80% і вже перевищили Маастрихтський критерій. Характерно, що в тих країнах ЄС, у котрих був вищий рівень державного боргу до ВВП, був і вищий дефіцит державного бюджету. Отже, боргова криза значною мірою зумовила бюджетну кризу. Збільшення державних боргів і зниження темпів зростання ВВП в ЄС свідчать про «старіння» потенціалу економічного розвитку.

Недотримання Маастрихтських критеріїв

Усі 20 років впровадження Маастрихтських критеріїв у країнах ЄС відбувалося дуже повільно. За цей час вони порушувались у майже половині країн ЄС та третині країн єврозони. Після 2000 р. до єврозони почали входити країни, в яких макроекономічні показники значно перевищували критерії. 2001 р. Греція увійшла в єврозону з дефіцитом державного бюджету 4,5% ВВП, а в 2007 р. наростила його до 6,5%. Практично всі роки перебування в єврозоні показники Греції перевищували Маастрихтські критерії, і досить істотно. Складається враження, що ніхто від Греції цього й не вимагав. Та й не тільки від Греції.

Офшоризація та тінізація капіталу

Рівень фінансової офшоризації та тінізації в ЄС, хоч як це дивно, вдвічі вищий, ніж у неєвропейських країнах — членах ОЕСР ( рис. 2 ). За роки кризи динаміка руху капіталу в єврозоні різко змінилась із позитивного сальдо (чистого припливу) на суму 181 млрд. євро в 2007 р. на негативне сальдо (чистий відплив) на суму 313 млрд. євро в 2012 р. Ця «фінансова хвороба» ЄС швидко поширилась і на нових членів ЄС. У багатьох країнах ЦСЄ відплив капіталу вже перевищує половину зовнішнього боргу, а в Угорщині — його загальну суму. Офшоризація та тінізація капіталу разом зі зростанням боргової залежності в ЄС істотно знижує його інтеграційну привабливість.


Соціальне перевантаження

Криза 2008 р. виявила серйозні диспропорції у соціальній сфері країн ЄС, і особливо єврозони. В останні 20 років це стало наслідком випереджаючих витрат на соціальний розвиток при гальмуванні економіки. Основна причина соціального перевантаження — завищена оцінка робочої сили. За рівнем співвідношення до ВВП в більшості країн ЄС робоча сила переоцінена. Зокрема, в шести країнах ЄС, які широко використовують так звану шведську модель соціалізму (Бельгія, Данія, Швеція, Франція, Італія, Фінляндія), робоча сила дуже переоцінена. Ще в 10 країнах ЄС робоча сила просто переоцінена. Лише в країнах ЦСЄ робоча сила недооцінена. У багатьох країнах ЄС видатки на соціальний захист населення та соціальну допомогу становлять від третини до половини ВВП на жителя. І, хоч як це дивно, серед лідерів — країни з високим борговим навантаженням: Греція, Італія, Португалія, Ірландія. Вони мають держборг більший за ВВП, а соціальні видатки становлять більше його половини.

Організаційно-політичні проблеми

Нещодавно президент Європейської комісії Ж. Баррозу, виступаючи в Європейському парламенті, закликав до створення «демократичної федерації національних держав». Однак цей заклик видається дуже декларативним на тлі посилення кризи довіри країн до політики ЄС. Рівень довіри до ЄС упав до історичного мінімуму навіть у тих державах, котрі традиційно виступали за спільну Європу. Це стосується вже не тільки Великобританії чи Іспанії, а й Німеччини та Франції ( рис. 3 ).

Країни, котрі колись були двигуном європейської інтеграції, тепер по суті стали її гальмом. Позиції Берліна й Парижа сьогодні, як ніколи, полярні. Наприклад, Німеччина наполягає, аби Брюссель міг контролювати національні бюджети, чого не підтримує Франція. Водночас Франція за «комунізацію європейського боргу», проти чого категорично заперечує Німеччина. Остання вважає, що без наднаціонального контролю за національними бюджетами політика «комунізації європейського боргу» утопічна. Ці суперечки істотно знижують інтеграційний імідж ЄС.




Jungle development Copyright © www.wto.in.ua, 2007